Людкевич Станіслав Пилипович
(1879 — 1979)
Композитор, музикознавець, фольклорист, педагог

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Станіслав Пилипович народився на Західній Україні - в місті Ярославі (нині входить до складу Польщі). Початкову освіту він отримає в місцевій гімназії і саме там розпочине співати та навіть спробує себе в ролі керівника хору. Ці роки позначені і першими композиторськими спробами. Вже в ранніх творах, а особливо в хорах "Гамалія" на слова Т.Шевченка (1894р.) і "Поклик до братів слов'ян" (1897р.) закладаються провідні погляди молодого композитора, які стануть творчим кредо майстра - творити національну музику. Неабиякий вплив в період формування митця справило листування з М.В.Лисенком, твори якого Людкевич дуже високо цінував, а його "Музику до Кобзаря" називав "конденсатом народної мелодики".
З 1897 по 1901 рр. Людкевич навчатиметься в Львівському університеті на факультеті української та класичної філології. У Львові він розширює культурні зв'язки, знайомиться з провідними діячами свого часу. Відомо, що на вечорі присв'яченому 25-річчю творчої діяльності Івана Франка було вперше виконано хор "Вічний революціонер" на слова письменника.По завершенню навчання, випускник університету вчителює в гімназіях Львова та Перемишля (1901-1907р.).
Проте його громадська та творча діяльність набувають справжнього розмаху. Людкевич стає музичним редактором "Артистичного вісника" - першого українського мистецького журналу, на сторінках якого публікуватиме досить гострі статті і теоретичні розвідки. Невдовзі композитора буде обрано членом Етнографічної Комісії Наукового Товариства ім. Т.Г.Шевченка. Головним завданням майстра на цій ниві стане розшифровка і редагування двох томів збірки "Галицько-українські народні пісні" (1906-1907), яку високо оцінили К.Квітка, В.Гнатюк та І.Франко.
Музичну освіту Людкевич здобуватиме самотужки. Першим викладачем музики стала мати - учениця Михайла Вербицького, яка зуміла передати свою обдарованість синові. Надалі Станіслав Пилипович самостійно вчитиметься, знайомлячись з партитурами класиків, теоретичними посібниками, творами, що звучали в Львові. Проте, відчуваючи потребу в професійній освіті, митець невдовзі вирушає до Відня, де протягом року (1907-1908) стажуватиметься під керівництвом Г.Адлера в австрійському Музично-історичному інституті, результатом чого стане докторська дисертація, присвячена питанням програмної музики. Одночасно він займатиметься приватно з композиції, музично-теоретичних предметів та диригування у О.Землінського, з поліфонії - у Г.Греденера.
Майже все життя композитора буде пов'язане зі Львовом та його найбільшим осередком духовного та культурного життя - Вищим Музичним Інститутом ім. М.Лисенка. Людкевич - один із його засновників і викладачів; з 1908-1914 р. - його директор; напротязі 1919-1939р. - викладач теоретичних курсів; а у 1939-1972р. - професор, завкафедрою теорії та композиції Львівської консерваторії (теперішньої Львівської музичної Академії). Окрім творчості Людкевич багато сил віддав редагуванню творів своїх попередників, виданню навчальних посібників.
Похований Людкевич у Львові на Личаківському кладовищі.

Світогляд С.Людкевича формувався під впливом двох велетнів української літератури - Т.Шевченка та І.Франка. В прочитанні спадщини письменників з'явились його найкращі твори: симфонія-кантата "Кавказ", кантати "Заповіт" та "Наша дума, наша пісня", хори "Косар" (з оркестром) та "Ой вигострю товариша", солоспіви на слова Т.Шевченка та кантата "Наймит", хори "Вічний революціонер", "Конкістадори", симфонічні поеми "Каменярі", "Мойсей", "Не забудь юних днів" та ряд солоспівів на слова І.Франка.
Протягом свого творчого життя Людкевичу вдавалося поєднувати композиторську діяльність та наукові дослідження. В своїх теоретичних, критичних працях він дуже часто висловлював і особисті переконання, які полягали у високій вимогливості до своєї творчості, справжньому професіоналізмі.
Окрім цього, митець постійно наголошував на розвитку музичної освіти народу. Саме тому, композитор проводить активну музично-просвітницьку діяльність в якості хорового диригента. Людкевич співпрацює з хоровим товариством "Боян", очолює хори "Бандурист" і "Сурма". Його однодумцями й помічниками стали відомі виконавці С.Крушельницька, О.Мишуга, М.Менцинський, діяльність яких була за межами України. За сприяння Людкевича ці майстри активно концертували на Батьківщині.
Поряд з цим, композитора цікавлять проблеми національного та загальнолюдського втілення в музиці. Погляди майстра на композиторську творчість вражають глобальністю мислення - твори мистецтва він вважає втіленням духовності народу, нації, до якої належить митець. Проте, плекаючи самобутність національного, він постійно акцентував на необхідності активної взаємодії із західноєвропейськими музичними системами.
В спадщині С.Людкевича переважають монументальні твори, присвячені героїко-патріотичній тематиці. У власних творах композитор подав зразок яскраво індивідуального синтезу національних джерел і багатої палітри гармонічних та поліфонічних засобів західноєвропейських шкіл, насамперед німецько-австрійської та італійської.